Ґерда́н (ґерда́ник, ґерда́нка, ґе́рда, лу́чка, си́лянка, сильо́ванка, силенка, плете́нка, плеті́нка, драби́нка, о́чко, га́лочка, пу́пчики, ла́нка; тур. gerdanlık) — шийна бісерна прикраса у вигляді вузької стрічки, виготовленої з різнокольорових намистин, нанизаних на нитяну, чи волосяну основу, що утворюють строкатий геометричний, а часом рослинний орнамент.
Іноді на Львівщині ґердани мали вигляд широкого кольорового коміра, що закривав усі груди. Орнамент і його колорит зазвичай узгоджувалися з вишивками певної місцевості на сорочках. Часто ґердани мають фому петлі з суцільної або ажурної смужки різної ширини, яка одягається через голову на шию; з'єднані спереду медальйоном кінці прикрашають груди.
На сході України ця прикраса була невідома, траплялась на Поділлі та Волині, а в Галичині була надзвичайно поширена. Ймовірно, силянка прийшла до Галичини з Угорщини. Подібні до ґерданів вироби, що називаються маржеле (margele), також поширені в румунській частині Буковини.
Батьківщина бісеру – Стародавній Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перлини, які по-арабськи називалися “бусра” (у множині “бусер”), звідси й пішла його назва. Ще в Стародавньому Єгипті були відомі прикраси з бісеру, вони прикрашали одяг фараонів. З Візантії прикраси з бісеру передавались до Європи. Тут бісерне гаптування розквітло в ХІІІ столітті. А згодом бісер почала виробляти Венеція, яка й донині зберегла почесний титул “столиці скла”. На території нашої країни бісер був відомий ще за часів Київської Русі, про що свідчать археологічні дані і письмові джерела. Наші предки знали скляне намисто й бісер не тільки завдяки торговим відносинам з країнами Близького Сходу та Візантії; численні вироби й прикраси, знайдені в похованнях VІІІ-ХІІ ст., свідчать про широкий розвиток склоробної справи на Русі. Час найширшого застосування бісеру на Україні – це кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст. Вишивали, в’язали, ткали, плели, оздоблювали найрізноманітніші предмети побуту – панно, подушки, гаманці, кисети, підв’язки, шнурки, нитки бісеру вплітали в пряжу. На основі найстаріших зразків першої половини ХІХ ст. можна припускати, що найдавнішим способом виготовлення ґерданів було нанизування бісеру на волосінь (волос із кінського хвоста) або міцну нитку, кінчик якої замочували у віск.
Джерело: http://juramax.com/article.php?id=8
Немає коментарів:
Дописати коментар